Плакати із закликом “Ворог підслуховує” у британських барах під час Другої світової. Листівки, скинуті з літаків над позиціями противника. Радіопередачі, спрямовані безпосередньо на солдатів ворожої армії. Усе це — інструменти воєнної пропаганди, яка існує стільки ж, скільки існують самі війни. Її механізми залишаються напрочуд стабільними від епохи до епохи, навіть якщо канали поширення змінились кардинально.
Воєнна пропаганда — це цілеспрямований інформаційний вплив, який держава чи інший учасник конфлікту здійснює для досягнення конкретних психологічних і соціальних цілей: мобілізації власного населення, деморалізації противника, залучення нейтральних країн на свій бік та контролю над наративом конфлікту на міжнародній арені.
Принципово важливо розуміти: воєнна пропаганда — це не виключно неправдива інформація. Вона може містити реальні факти, але подавати їх у спосіб, що формує у аудиторії потрібну емоційну реакцію та картину світу.
Саме тому розпізнати пропаганду під час війни складніше, ніж у мирний час — межа між законною комунікацією та маніпуляцією стає розмитішою.
Мобілізація власного суспільства
Будь-яка держава, що перебуває у стані збройного конфлікту, стикається з необхідністю підтримувати моральний дух власного суспільства. Саме це є першою і найважливішою ціллю воєнної пропаганди — мобілізація.
Під мобілізацією розуміють не лише призов до армії, а й психологічну готовність населення терпіти позбавлення, сплачувати вищі податки, відмовлятися від частини свобод і підтримувати воєнні зусилля в довготривалій перспективі. Для досягнення цієї мети пропаганда зазвичай апелює до кількох стійких емоційних тригерів: любові до батьківщини, страху перед ворогом і відчуття участі у справедливій боротьбі.
Під час Першої та Другої світових воєн обидві сторони активно використовували плакати та листівки для формування образу конфлікту як справедливого і навіть сакрального протистояння. Цей образ знімав з людей психологічний тягар жертви: страждання виправдовувалися великою метою.
Деморалізація противника
Друга ціль воєнної пропаганди спрямована вже не всередину, а назовні — на армію та суспільство противника. Деморалізація ворога є класичним завданням психологічних операцій, які виникли задовго до того, як сам термін увійшов у вжиток.
Механізми деморалізації можуть бути різними:
- поширення відомостей про великі втрати ворожої армії — реальні або перебільшені;
- формування сумнівів щодо правомірності та перспектив конфлікту серед солдатів противника;
- апеляція до родинних зв’язків — листівки з закликами здатися заради повернення додому;
- поширення чуток про корупцію чи зраду серед керівництва противника.
Усі ці методи мають спільну мету: змусити солдата ворожої армії або цивільне населення противника засумніватися в тому, чи варте те, за що вони воюють, їхніх жертв.
Залучення нейтральних країн та міжнародної підтримки
Крім впливу на власне суспільство та противника, воєнна пропаганда завжди має ще одну аудиторію — нейтральні держави і міжнародну спільноту. Залучення союзників та формування міжнародної підтримки є стратегічним завданням, яке нерідко вирішує долю конфлікту більшою мірою, ніж суто військові успіхи.
Саме для цієї аудиторії призначені детально пропрацьовані наративи про причини конфлікту, про те, хто є стороною, що зазнала нападу, і хто несе відповідальність за жертви серед мирного населення. Кожна зі сторін конфлікту, як правило, намагається першою закріпити у міжнародній думці власну версію подій, розуміючи, що перший наратив завжди важче оспорити.
Дослідники зазначають, що під час збройного конфлікту некінетичні методи впливу, зокрема пропаганда, нерідко становлять понад 80% усіх зусиль сторін, залишаючи кінетичним — суто військовим — діям лише допоміжну роль.
Стійкі механізми воєнної пропаганди
Незалежно від епохи та технологічного рівня, воєнна пропаганда послідовно використовує кілька стійких механізмів.
- Образ ворога — для успішної мобілізації суспільства противника необхідно дегуманізувати або демонізувати. Часто достатньо систематично підкреслювати відмінності між “нами” і “ними”, представляти ворога як загрозу цінностям чи самому існуванню власного суспільства.
- Спрощення — складні геополітичні, економічні та історичні причини конфлікту зводяться до простого, легко засвоюваного наративу: “ми захищаємось”, “вони напали”, “наша справа справедлива”.
- Апеляція до емоцій — конкретні факти легко спростувати або перевірити, тому воєнна пропаганда часто апелює до почуттів: страху, гордості, обурення, любові до рідних.
- Контроль над інформаційним простором — обмеження доступу журналістів, введення цензури, заборона іноземних медіа — все це є частиною системи контролю над тим, яку картину реальності отримує суспільство.
Цілі та аудиторії воєнної пропаганди
| Механізм | Основна цільова аудиторія | Ціль впливу |
|---|---|---|
| Образ ворога | Власне суспільство | Мобілізація, зниження психологічного опору |
| Спрощення конфлікту | Власне суспільство та нейтральні країни | Виправдання участі у конфлікті |
| Деморалізаційні повідомлення | Армія та суспільство противника | Зниження волі до опору |
| Контроль над медіа | Власне суспільство | Обмеження альтернативних наративів |
| Наратив справедливої боротьби | Міжнародна спільнота | Залучення союзників та підтримки |
Ця таблиця показує, що воєнна пропаганда рідко буває монолітною — вона одночасно адресована кільком різним аудиторіям з різними повідомленнями для кожної.
Пропаганда в цифрову епоху
Сучасна воєнна пропаганда суттєво відрізняється від класичних плакатів і листівок. Соціальні мережі дозволяють поширювати повідомлення миттєво та точково, орієнтуючись на конкретні демографічні групи. Дипфейки та синтезовані медіа відкрили можливість фальсифікувати заяви публічних осіб. Алгоритми рекомендацій підсилюють вірусне поширення емоційно навантажених повідомлень без жодного централізованого координування.
Що змінилось, а що залишилось незмінним
Принципові цілі залишились тими самими, що й сто років тому: мобілізація своїх, деморалізація ворога, залучення нейтральних. Змінились канали і швидкість, але не логіка. Це означає, що й методи розпізнавання пропаганди залишаються в основі своїй тими самими: увага до образу ворога, спрощень та емоційного навантаження повідомлення.
Розуміння механізмів воєнної пропаганди корисне не лише аналітикам і журналістам. Пересічна людина, яка споживає новини під час збройного конфлікту, постійно стикається з матеріалами, що тією чи іншою мірою виконують пропагандистські функції.
Запитання “на яку аудиторію розраховане це повідомлення і яку реакцію воно покликане викликати” дозволяє зберігати критичне сприйняття навіть в умовах інформаційного тиску. Це не означає відмовитися від власної позиції чи підтримки — це означає розуміти різницю між обґрунтованою позицією та позицією, нав’язаною через маніпуляцію емоціями.
Воєнна пропаганда існувала в усі часи і, мабуть, існуватиме доти, доки існують збройні конфлікти. Знання її цілей і механізмів не захищає від неї повністю, але дозволяє споживати інформацію в умовах конфлікту з більшою усвідомленістю і менш автоматично реагувати на повідомлення, розраховані саме на швидку та некритичну реакцію.
